У 1957 році один нью-йоркський дизайнер звернувся до вчених Марка Чаваннеса й Ела Філдінга з проханням придумати принципово нові шпалери з поліетилену. Тоді в маленькій лабораторії вперше побачила світ знаменита плівка, виготовлена з харчового поліетилену з розташованими на ній повітряними бульбашками. Однак, як і багато геніальних винаходів, вона виявилася не визнаною і була забута: дизайнерові не сподобалося дітище нью-йоркських учених.
Минуло трохи більше двох років. Одного разу Філдінг здійснював політ на пасажирському літаку в Нью-Джерсі, і під час посадки йому здалося, що хмари ніби пом'якшують посадку лайнера. Тоді в його голові й народилася думка про використання свого винаходу дворічної давності для пакування крихких речей під час транспортування.
А поліетиленовий винахід давно вже став соціальним явищем і частиною культури. На думку психологів, плескати повітряні бульбашки не просто задоволення, це відмінний спосіб зняти стрес і розслабитися.
У деяких країнах проходять турніри зі швидкісного ляскання бульбашок, випускаються товари з їх використанням, наприклад:
- зорбінг;
- твістер на чпокері;
- чіл-аут для вдумливого й неквапливого чпокання;
- чпок-морський бій;
- поліграфія та реклама.